Gedeon
Elita
- Poruka
- 16.736
Итекако се чита шта се овдје пише. Да не буде да овдје само Хрвати, гејеви и лезбе навијају за украјинску страну, а сви остали навијају за руску (мада је то један народ Руси: Великоруси, Бјелоруси и Малоруси тј. Украјинци), ево мало о српско-украјинским везама:Ja sam na ovom forumu jos od pocetka 2003. i veruj da ove ljude ne mozes ubediti u suprotno. jasno se vide linije agende kod nekih ucesnika ali je sve to jalovo. tkd, ako neko placa forumasa za sirenje propagande onda se grdn'o zajebbo
http://www.rastko.rs/rastko-ukr/
Мноштво лијепих садржаја о нашој заведеној украјинској браћи.
Погледајте на дну сајта карту Нове Сербије. И неки градови који су данас у Хрватској се наводе у Новој Сербији, па чак и Вараждин!
Преводи српских народних пјесама на украјински ... Треба јачати ове културне везе послије овог несретног рата!
Дівчина Косовка
Старицкий, стор. 103-113. (Вук Стеф. Караџић Косовка девојка >>)
Рано встала дівчина Косовка,
Раннім ранкові у святу неділю,
У неділю до схід-сонця встала:
Засукала рукава біленькі,
Засукала аж до білих локтів;
Білий хліб несе вона на плечіх,
А в руках дві золоті конівки:
У одній-холодная водиця,
У другій-вино червоне, добре.
От, іде з тим на Косове рівне,
Боёвищем молоденька бродить,
Боёвищем пречесного князя,
Розглядає по крові юнаків;
Де надиба юнака живого.
Умива хйлодною водою,
Напува ёго вином червоним,
Нагодує потім хлібом білим.
От, її пригода там наводить
На юнака Орловенка Павла,
Що хорунжим молодим був в князя;
Знайшла ёго ще живим дівчіна:
Руку праву ёму чисто втято,
А ногу-ж-то-по коліно ліву;
Перебито ёму ребра круглі,
Що аж видко із під ребер легке.
Піднімає лицаря дівчина,
Витяга з крівавої калюжі,
Умива холодною водою,
Напува ёго вином червоним
І до вуст ёму дає хліб білпй.
Як серденько в юнака заграло,
То й питає Орловенко в неї:
“Люба сестро, дівчіно Косовко!
Що тобі пак за неволя нагла
По крові перевертать юнаків?
І кого ти, молода, шукаєш
На цім смутнім боёвищі-полі:
Чи рідного, чи у других брата;
А чи батька по гріху [1] старого?”
Одмовляе дівчина Косовка:
“Милий брате, лицарю незнаний!
Я нікого не шукаю з кревних:
Ні рідного, а ні в других брата,
А ні батька по гріху старого.
А чи знаєш, лицарю незнаний,
Як царь Лазарь готувався з військом,
Як у пишній Самодрежкій церкві
Аж три тінждні протопопів тридцять
Сповідало й причащало всіх їх?
Причастилось усе сербське військо,
На останку - воєводів троє:
А що перший - Милош воєвода,
А що другий - то Іван Косанчич,
А що третій - то Милан Топлиця.
“Я була на той час коло брами...
Коли йде це воєвода Милош,
А юнак-же, на ввесь світ хороший!
Ему шабля по каміннях брязка,
Шлик шовковий, в срібло пера взяті,
По-за плечі плащ крапчастий, пишний,
А на шиї єдвабова хустка...
Озирнувсь він, подививсь на мене, -
Скида зараз плащ крапчастий, пишний,
Скида з себе й простяга до мене:
““На, дівчино, оцей плащ крапчастий,
Хай тобі він на незабудь буде:
Хоч по ёму ти мене згадаєш!
Я ж іду погинуть, моє серце,
В таборищі пречесного князя.
Моли Бога, дівчинонько люба,
Щоб здоровим я вернувсь до-дому,
То й для тебе щасна доля буде:
Бо тебе я одружу з Миланом;
Із Миланом побратимом в Бозі,
Що зі мною побратався Богом,
Вішнім Богом та святим Іваном;
А я сам весільним батьком буду!”“
“За Милошем йде Іван Косанчич,
А юнак же, на ввесь світ хороший!
Ёму шабля по каміннях брязка,
Шлик шовковий, в срібла пера взяті,
По-за плечі плащ крапчастий, пишний,
Коло шиї єдвабова хустка,
А на пальці щирозлотий перстінь.
Озирнувсь він, подививсь на мене, -
Здійма зараз щирозлотий перстінь,
Здійма з пальця, простяга до мене:
““На, дівчино, щирозлотий перстінь;
Хай тобі він на незабудь буде,
Хоч по перстню ти мене згадаєш!
Я-ж іду погинуть, моє серце,
В таборищі пречесного князя.
Моли Бога, дівчинонька люба,
Щоб здоровим я вернувсь до-дому, -
То й для тебе щасна доля буде:
Бо тебе я одружу з Миланом,
Із Миланом побратимом в Бозі,
Що зі мною побратався Богом,
Вішнім Богом та святим Іваном;
Я ж тобі боярином вже буду!”“
“3а Іваном йде Милан Топлиця,
А юнак же, на ввесь світ хороший!
Ёму шабля по каміннях брязка,
Шлик шовковий, в срібло пера взяті,
По-за плечі плащ крапчастий, пишний,
Коло шиї єдваббва хустка,
На руці-ж платок парчовий чисто...
Озирнувсь він, подививсь на мене, -
Скида зараз той платок парчовий,
З руки скинув, простяга до мене:
““На, дівчино, цей платок парчевий
Хай тобі він на незабудь буде:
Хоч по ему ти мене згадаєш!
Я-ж іду погинуть, моє серце,
В таборищі пречесного князя.
Моли Бога, дівчинонько люба,
Щоб здоровим я вернувсь до дому-
Й тобі, серце, щасна доля буде:
Візьму тебе за дружину вірну!”“
І на тім пішли три воєводи...
Їх-то я й шукаю тут по полю.”
Але їй на те Павло Орлович:
“Сестро люба, дівчино Косовко!
Глянь-но, серце, бачиш списів гору?
Де найгуще і найвище списів,
Там лилася тепла кров юнацька;
По стремена доброму коневі,
По стремена й по вузду сягала,
А юнаку - по шовковий пояс:
І твої там полягли всі троє.
Не крівав же рукавів даремно,
А вертайся до своёго двору.
Як ті речі дівчинонька вчула,
Вид свій білий слізоньками вмила,
Повертає до своёго двору,
Та голосить, як зозуля бьється:
“Лихо ж тяжке, нещаслива доле!
Як торкнусь я і до сосни, бідна,
То і сосна зелененька всохне!“
1 Народ сербський, як часом і наш, вважа і освячений шяюб все-ж таки за гріх, хоч і неминучий. Для того він і узива иноді: “батько по гріху, син по гріху.”
